Ми дуже часто пишемо про поради психологів військовим в морально складних ситуаціях, але також важливо висвітлювати тему дітей армійців. Малечі не менш важко переживати ці часи, а особливо, коли оточення не знає, як правильно їх підтримати, що можна говорити, а що здатне тригерити. Значно гострішим це питання стає в освітніх закладах, де діти проводять більшість свого часу. Вчителі мають знати правила комунікації з дітьми військових.

У цій статті благодійний фонд «Пряме включення» ділиться основними методами підтримки дітлахів на основі численних порад психологів.

Дошкільнятам та учням початкової школи 1 або 2 класу спеціалісти радять не розказувати усі жахи війни в найяскравіших кольорах. Краще просто зазначити, що є злий ворог, від якого їх мами або татусі захищають нас усіх.

Вже у 7-11 років можна відповідати чесно на будь-які дитячі питання та знайомити з такими термінами як «ЗСУ», «війна», «агресор». Зі старшими дітьми реально обговорити мотиви батьків долучитися до Збройних Сил, їх навантаження та обов’язки. Також варто привчати підлітка самому дбати про своє навчання та благополуччя і йти у напрямку самостійності та автономії.

Водночас треба пояснювати, що сум, гнів, сльози та страх – це нормальні почуття в такій ситуації. Зазначте, що батьки теж сумують за дитиною і люблять її, не зважаючи на те, що пішли на фронт і довго не повертаються додому. Це не означає, що мама чи тато зрадили дитину. Таке варто пояснювати та не розділяти батьків на хороших і поганих.

Якщо вчитель дізнався, що хтось з батьків дитини пішов захищати Україну, педагогу необхідно попіклуватися про те, щоб у неї була можливість зв’язуватися з найріднішими, надати підтримку та почуття безпеки, а також можливість виговоритися у потрібний момент. Можна обіймати дитину за її ініціативою або дозволом. Важливо звертати увагу на настрій малечі та відстежувати нетипові прояви поведінки. За потреби слід звернутися до шкільного психолога.

Коли дитина питає про ваші почуття, чесно діліться емоціями, що ви переживаєте. В пригоді стануть поради щодо врегулювання такого стану з вашого досвіду, а також слова підтримки та оптимістичні висновки, що дитина не сама, і в неї є друзі, близькі люди та ви, які завжди готові підтримати. Не змушуйте малого ділитися переживаннями навмисно, нехай бажання йде від нього самого.

Розвивайте у дітей хобі та робіть спільні акції на користь ЗСУ. Наприклад, можна передавати малюнки, зроблені дітьми, своїм батькам військовослужбовцям. Натомість також залишайте їм час на відпочинок.

Краще не казати банальних фраз «Все буде добре, твої батьки будуть живі», бо ми не можемо бути певні у цьому на 100%. Водночас уникайте передбачень закінчення війни та слів, що от скоро вона закінчиться, і батьки повернуться, бо це також надії, які можуть тільки завдавати болю.

Не питайте про справи мами та тата на фронті, а також коли вони приїдуть. Заборонені теми політичного характеру, обговорення смертей та жертв.

Будь-які прояви булінгу, у тому числі дітей військовослужбовців, треба усунути. Вчіть малих екологічно спілкуватися. Можна робити це за допомогою абстрактних методів та казок. Всі діти мають бути у класі рівними, не повинно з’являтися улюбленців або тих, кому важче, ніж іншим. Старайтеся розмовами донести до дітей, що жорстокість – це неприпустима мова у вашому середовищі.

Такі поради будуть корисними не лише педагогам, а усім, хто спілкується з дітьми військовослужбовців. Іноді навіть найрідніші люди не в змозі правильно налагодити комунікацію в такій ситуації, перш за все через страх зашкодити дитячій психіці. В реаліях сьогодення ми маємо вчитися таким речам і проявляти повагу навіть до найменших членів нашого суспільства.